Версія для друку

Корець. Середньовічні міста Полісся. Археологія і давня історія України.

22 вересня 2021 by 0 Comment Блог 110 Views
Рис. 1. Топографія давнього Корця (за І. Фуголем і Р. Могитичем) Рис. 1. Топографія давнього Корця (за І. Фуголем і Р. Могитичем) Рис. 1. Топографія давнього Корця (за І. Фуголем і Р. Могитичем)
Оцініть матеріал!
(0 голосів)

Останньою з розглянутих пам’яток є літописне м. Корець (літописний Корчеськ) Рівненської області. Археологічні спостереження за культурними нашаруваннями під час архітектурних досліджень у 1989–1990 роках дозволили авторам робіт висунути цікаву гіпотезу про територіальний розвиток міста (керівник проекту Р.І. Могитич).

На їх думку замковий пагорб, заселений у давньоруський час і спалений під час ординського погрому 1241 року, був значно більшого розміру й не мав на той час рову, що розділяв замок і пригородок у пізньосередньовічний період.

Рів був прокопаний під час спорудження мурованих укріплень у ХVІ–ХVІІ ст. Дерев’яний замок, збудований литовцями близько 1399 року стояв в іншому місці, скоріш за все, на території малого палацу Чарторийських, де зараз знаходяться ліцей і музична школа. На картосхемі міста авторами проекту реконструкції замку показані три окремі укріплені території давньоруського часу (ХІ–ХІІІ ст.), що складали разом з містом єдину оборонну систему – первісне ядро міста (рис 1).

Це територія замку, де було закладено шурф, малого палацу (ліцей й музична школа) та Воскресенського монастиря, де було зібрано підйомний матеріал. На їхню думку, на цих місцях також були городища ХІ–ХІІІ ст. Первинне городище за концепцією авторів проекту розміщувалося на місці малого палацу на південь від головного шляху Київ–Луцьк і контролювало переправу через р. Корець.

На північ від шляху знаходився Воскресенський монастир. Широкий і довгий рів, що заповнювався водою з джерела, захищав давньоруське місто з напільного боку (перед теперішнім Свято-Троїцьким монастирем). Освоєння території з напільного боку (с. Зарів’я) почалося у ХVІ ст. Освоєння лівого берегу р. Корчик почалося не пізніше другої половини ХІІ–ХІІІ ст. і на місці сучасного костьолу Св. Антонія був оснований укріплений форпост, що також контролював головний шлях на Луцьк, який пролягав вздовж нього.

Пізніше західне поселення Новий Корець також було захищене ровом, що з’єднував р. Корчик з її лівобережною притокою за допомогою греблі. З південного боку Нового Корця проходив шлях на Острог, що мав переправу через ріку навпроти оборонного рову Старого міста. Таким чином, побудова нового мурованого замку ХVІ–ХVІІ ст. на його сучасному місці на однаковій відстані від обох переправ через ріку – Луцького і Острозького напрямів, дозволяла контролювати їх за допомогою артилерії.

Значну допомогу у локалізації літописного Корчеська й хронології культурних нашарувань пізньосередньовічного міста надали проведені археологічні експертизи і розвідки в м. Корці у 2004–2009 рр. Рівненською філією ДП НДЦ «Охоронна археологічна служба України» Інституту археології НАН України під керівництвом директора філії Б.А. Прищепи.

У ході робіт були отримані нові дані для вивчення процесів становлення давньоруського міста та його розвитку в пізньосередньовічну добу. Завдяки цим дослідженням було встановлено, що територія Старого міста була густо заселена з давньоруського часу.

Особливо великі культурні нашарування відносяться до литовсько-польського періоду існування міста. Чисельні розкопки були проведені на центральних ділянках міста, неподалік від замку Чарторийських. На всіх ділянках спостерігалися потужні нашарування (0,9–1,7 м) ХVІ–ХVІІІ ст. На ділянці по вул. Київська 57-а досліджено засипаний рів давнього Корчеська, що підтверджує гіпотетичні розрахунки архітекторів.

На інших ділянках разом з шарами ХVІ–ХVІІІ ст. простежувалися нашарування ХІІ–ХІІІ ст. У 2012 році, у зв’язку з підготовкою історико-опорного плану м. Корець, для перевірки гіпотези архітекторів і хронографії освоєння території замку та інших місць на території міста були проведені археологічні розвідки-дослідження на гіпотетичних пам’ятках ХІІ–ХІІІ ст.

Рис. 2. Топографічний план замку в КорціПо-перше, було закладено траншею 15,0 м завдовжки на території замку перпендикулярно до в’їзної башти і два шурфи у західній частині замку (рис. 2).

У траншеї № 1 верхні нашарування до глибини 0,4–0,5 м складалися з перевідкладеного ґрунту, насиченого будівельним сміттям та дрібними фрагментами цегли часу будівництва замку ХVІІІ ст., в якому траплялися нечисельні знахідки ХVІ–ХVІІ ст. (цвяхи, фрагменти кераміки, кахлів).

Під цим шаром знаходилася знівельована поверхня, певно часу будівництва замку, під якою знаходився темно-сірий рихлий шар, у верхній частині якого траплялася кераміка давньоруського часу (ХІІ–ХІІІ ст.), а нижче – епохи енеоліту-бронзи.

Рис. 3. Речі давньоруського часу з розкопок замку в КорціСлід зазначити, що кількість матеріалів княжої доби збільшувалася у північній частині траншеї, особливо у квадратах 7–8, де було зафіксовано на глибині 0,7–1,1 м прошарок горілого дерева і спалених до чорного кольору людських кісток, скоріш за все жіночих, оскільки біля них знайдено фрагменти скроневого кільця, скляного браслета, залізний ключ, виріб із кістки та значну кількість кераміки ХІІ–ХІІІ ст. (рис. 3).

У північно-західному куті траншеї зафіксовані залишки зруйнованої глиняної печі з фрагментами череня. На жаль, споруда частково знаходилась у північній стінці траншеї, тому докопати її було неможливо через обмаль часу та зруйнування стінки траншеї грабіжницьким розкопом.

У верхній частині давньоруського шару зафіксовані поодинокі фрагменти кераміки золотоординського часу (середина ХІІІ – перша половина ХІV ст.), виготовленої на ручному гончарному колі і прикрашеної по плічках недбало зробленою горизонтальною хвилею. У квадратах 5–6 на глибині 0,7 м зафіксовано частину споруди давньо-руського часу, що опускалася у материк (жовтий суглинок) до глибини 1,2 м від поверхні.

Підлога споруди була підмазана глиною 0,08 м завтовшки і обпалена. На підлозі знаходився тонкий щільний прошарок з попелу і вуглинок, у якому знайдено фрагменти горщиків ХІІ–ХІІІ ст. галицького типу з різко відігнутими назовні вінцями. Довжина споруди складала 3,8 м. Зафіксована частина споруди 1,1 м завширшки.

Друга частина споруди врізалась у західну бровку траншеї. Напевно, ця споруда мала якесь відношення до згорілого житла у квадраті 7–8 (залягала на одному стратиграфічному рівні). У квадратах 6–8 під давньоруським шаром знаходився товстий шар епохи енеоліту-бронзи, насичений фрагментами товстостінної ліпної кераміки двох типів: червоноглиняної з домішками дробленого кварциту, ззовні часто залощену, та подекуди розписану червоно-коричневою фарбою (фрагменти стінок та денець посудин, чаш із заокругленим краєм; більш тонку сіру з домішкою жорстви, з потоншеними вінцями з трохи відігнутим краєм, прикрашеним іноді косими насічками або вдавленням).

У квадратах 7–8 цей шар опускався у материк (межа заповнення йшла навскіс квадратів) до глибини 2,7 м від поверхні. У шурфах 1, 2 у західній частині замкового подвір’я до глибини 0,7–0,8 м йшов рихлий мішаний шар сірого кольору з включенням фрагментів кераміки ХVІІ–ХVІІІ ст. і розрізненими людськими кістками.

З глибини 0,7 м йшов більш щільний сірий шар, насичений вуглинами і фрагментами печини. В цьому шарі траплялися поодинокі фрагменти кераміки ХV– ХVІ ст. та енеоліту-бронзи, але він також був перевідкладений.

На глибині 0,9–1,0 м на материку проявилася обпалена підлога з тонким прошарком вуглин і попелу, аналогічна підлозі давньоруської споруди у траншеї 1, але матеріалів давньоруського часу не зафіксовано. Результати досліджень на площі замку дають можливість стверджувати, що у давньо-руський час на цій території знаходилося поселення (скоріш за все, городище, хоча валів давньоруського часу не зафіксовано), спалене монголами.

У золотоординський час тут існувало невелике поселення, а з приходом Литви було споруджено дерев’яний замок, що у подальшому був перебудований у мурований. На території музичної школи у садку було закладено шурфи, стратиграфія яких показала, що поверхня площадки на території малого палацу була знівельована під будівництво палацу й розбивку саду, тому культурні нашарування було знищено.

На глибині 0,3–0,4 м під орним шаром з включенням дрібних фрагментів кераміки ХVІІ–ХVІІІ ст. проявився материк – жовтий суглинок. Було також проведено спостереження стратиграфії будівельної траншеї на території ліцею (малого палацу Чарторийських), яка показала, що від поверхні до материка (на глибину 1,0 м) залягав мішаний грунт з включенням сучасного будівельного сміття. Але спостереження за стратиграфією будівельної траншеї біля Міської Ради (вул. Київська, 69) показали досить товстий культурний шар темно-сірого кольору, в якому траплялися матеріали давньоруського та литовсько-польського періодів (зібрані у відвалах траншеї).

Було закладено також шурф на території подвір’я костьолу Св. Антонія, де від поверхні до материка, що проявився на глибині 1,1 м, залягав перевідкладений мішаний шар сірого кольору з поодиноким включенням дрібних фрагментів людських кісток, черепиці та керамічного посуду ХVІІІ–ХІХ ст. Слід зазначити, що під костьолом і навколо нього зафіксовані великі кам’яні з коробовим склепінням підземні підвали й проходи, склепи й крипти, скоріш за все ХVІІ–ХVІІІ ст., що є пам’ятками історії і архітектури.

На території Воскресенського монастиря, що за непідтвердженими даними відноситься до давньоруського часу, було закладено траншею у південній частині подвір’я, на схилі від стіни собору до огорожі. Під завалами сучасного будівельного сміття і зруйнованих стін церкви зафіксований темно-сірий рихлий шар з включенням кераміки ХVІІ–ХVІІІ ст., який залягав відповідно схилу материка, що проявився на глибині 1,3–1,7 м від поверхні.

Складається враження, що під час будівництва храму і келій у ХVІІІ ст. територія ділянки була знівельована й викинута по схилу униз. Можливо, дослідження на території монастиря, яка зараз майже вся заасфальтована, допоможуть у майбутньому відкрити залишки культурних нашарувань давньоруського періоду і підтвердять існування оборонних укріплень того часу.

Таким чином, археологічні дослідження у м. Корці в одних випадках підтвердили існування давньоруського міського рову, що відділяв Старе місто від поля, поселення (дитинця) давньоруського і литовського часів на території замку, а в інших – поставили під сумнів (існування давньоруських укріплень на теренах малого замку Корецьких, Воскресенського монастиря та костьолу Св. Антонія) гіпотези авторського колективу архітекторів на чолі з Р.І. Могитичем щодо територіального розвитку міста з локалізацією чотирьох укріплених городищ на території давнього Корчеська.

Можливо, додаткові археологічні дослідження на цих територіях відкриють нові дані про місце знаходження і хронологію об'єктів й поставлять крапки у питаннях приналежності їх до тих чи інших пам’яток історії і архітектури. Окремо відзначимо, що вище описані пам’ятки знаходилися на стратегічно важливій оборонно-торгової лінії Західного Бугу і Послуччя й були опорними пунктами в оборонної системі як давньоруського, так і литовського часів. Розглянуті у статті городища відкривають ще одну сторінку з низки вже досліджених пам’яток давньоруського часу і окреслюють напрямки і перспективи для подальшого їх вивчення.

Джерело: Національна академія наук України Інститут археології. Археологія і давня історія України. Середньовічні міста Полісся. 2013 рік.